Дієсловом заживати часом користуються не з його значенням: «Два поранення ніби зажили», «Рани мої зажили». Але українська класична література й народне мовлення надавали дієслову заживати іншого значення: «Зажила вона собі ще того щасливого часу слави доброї панночки» (Ганна Барвінок); «Ой не знав козак, ой не знав Супрун, як славоньки зажити» (історична дума); «Годі тобі віку мого заживати» (з живих уст).

Коли мовиться про рани й виразки, тоді треба вдаватись до дієслів гоїтися, загоюватися: «І рана гоїться ясна, пекуча, давня…» (В. Сосюра); «Рани від опіків на руках і ногах гоїлись» (В. Гжицький); «Загоїться, поки весілля скоїться» (М. Номис); «Його рана швидко загоїлась» (А. Шиян).