АБРАКАДАБРА (лат. abracadabra — заклинання) магічна формула, таємне слово, замовляння; синонім безглуздя, нісенітниці, незрозумілого набору слів. АБСУРД (лат. аbsurdus — безглуздий) безглузді твердження; вислови, позбавлені раціонального змісту. Абсурд відрізняється від нісенітниці: нісенітниця не істинна, проте не хибна, а абсурдний вислів … АВТОБІОГРАФІЯ (гр. autos — сам, вiоs — життя, grapho — пишу) власний опис свого життя. АВТОНІМ (гр. аutos — сам і onoma — ім’я) справжнє ім’я автора, на противагу імені вигаданому — псевдоніму. АВТОР (лат. аu(с)tor — створювач) творець тексту, промови, наукового дослідження тощо. АВТОРЕФЕРАТ (гр. аutos — сам і лат. referre — доповідаю) короткий виклад автором змісту своєї наукової праці. АВТОРСЬКІ СЛОВА 1) грам..: слова, з допомогою яких до тексту вводять пряму мову
2) слова, що належать тільки певному автору і не підлягають змінам: авторські слова Тараса Шевченка, авторські слова Івана … АГІОГРАФІЯ (гр. hagios — священний і grapho — пишу) різновид церковної літератури; оповідання про життя осіб, яких церква проголосила святими. АГІТАЦІЙНА ПРОМОВА (лат. agitation — спонукання до чогось) промова, що зосереджується на якому-небудь політичному питанні, ідеї, факті, містить заклик до певної діяльності й адресована до широких мас. АГРАМАТИЗМ (від гр. аgrammatos — нерозбірливий) порушення мовлення людини, що виявляється у неправильному використанні граматичних елементів і форм. АДАПТАЦІЯ (лат. adaptatio — пристосування) пристосування тексту до можливостей сприймання читача. АДГОРТАЦІЯ (лат. аdhortatio — заохочення) те саме, що й протропа. АКРОСТИХ (гр. akrostichos — крайній рядок) вipш-загадка, в якому початкові букви рядків складають слово-вiдгадку:
У мене є одне кохання,
Котре не зраджу я вовiк;
Росло воно не день, не … АКТИВНИЙ СЛОВНИК (лат. аctivus — діяльний) запас слів, які мовець не тільки розуміє, але й практично використовує в усній та писемній мові. АКТУАЛІЗАЦІЯ (лат. aktualis — діяльний) реалізація можливостей мовних одиниць відповідно до стилістичної мети спілкування: семантико-стилістичне наголошення, змістове виокремлення мовних одиниць за … АКЦЕНТ (від лат. аccentus — наголос) особливості вимови, що зумовлені специфікою артикуляційної бази рідної мови і виявляються у мовленні нерідною мовою. АЛІТЕРАЦІЯ (від лат. ad — до, при і littera — літера) стилістичний прийом повтоpення однакових або близьких за акустико-артикуляторними ознаками приголосних звукiв з метою створення звукового образу … АЛЕГОРІЯ (гр. allegoria — iносказання) обpаз, в якому все зобpаження має пеpеносне значення; виpаження iдеї в пpедметному обpазi: лисиця — хитpiсть, осел — тупа упертість, вовк — хижацтво. АЛОГІЗМ (від гр. а — префікс, що означає заперечення, відсутність і logiomos — судження, вислів) несумiснiсть, яка поpоджується невiдповiднiстю гpаматичного pуху мови значеннєвому (стiл спить). АМПЛІФІКАЦІЯ (лат. amplificatio, від amplificio — поширюю, збільшую) прийом традиційної риторики, що полягає у зумисному нагромадженні кількох схожих означень для підсилення певного явища: Любиму … АМФІБОЛІЯ (гр. amphibolia — двозначність) структури, що допускають двозначне тлумачення: ходити довго не міг; чи не сон це? Амфіболія розуміється як стилістичний ефект загадковості або як недогляд, … АНАДИПЛОЗА (гр. anadiplosis — здвоєння) фігура, що поєднує одним словом чи конструкцією передню строфу (чи речення) з наступною. АНАКЛАЗА (гр. аnaklasis — надлам, надрив) прийом фоностилістики, що створює ефект скандування розривом складів, подовженням звуків. АНАКОЛУФ (гр. аnakoluthon — непослідовність) стилістична фігура, в основі якої лежить граматична неузгодженість членів речення, зміщення конструкцій, порушення синтаксичних зв’язків. АНАЛОГІЯ (гр. analogia — відповідність) тенденція до збереження відповідності між думкою і виразом. АНАНТАКСИС (гр. ananthaxis — вставка) вставлення звуків для евфонічного звучання, полегшення вимови (зі мною, зо дна). Анантаксисом називають і “паразитичні звуки” в живому мовленні: о-о-о, е-е-е... АНАНТАПОДОТОН (гр. anantapodoton — позбавлений віддачі) стилістична фігура, що є різновидом анаколуфа. З двох елементів парного виразу вживається тільки перший: Нема на світі України, немає другого … АНАФОРА (гр. anaphora — піднесення) стилістична фігура, що створюється повторенням одних і тих самих елементів мови на початку кожного паралельного ряду: рядка, строфи, абзаца... Анафора буває … АНЕКДОТ (від гp. anekdotos — неопублiкований) коpотке усне жаpтiвливе оповiдання пpо якийсь випадок чи ситуацiю з несподiваним дотепним закiнченням. АНТИТЕЗА (від гр. antithesis — протиставлення) стилістична фігура, що характеризується симетричною будовою і різким протиставленням понять, образів, думок: Рання пташка росу п‘є, а пізня — сльозу … АНТИФРАЗИС (гр. antifrasis від anti — проти і frasis — вислів, зворот мови) стилістична фігура, яка будується на вживанні слова в протилежному значенні: страшенно люблю. АНТОНІМИ (від гр. antі — проти і omona — ім’я) стилістичні засоби (переважно лексеми з протилежним значенням) для створення виразного контрасту: біле — чорне. АНТОНОМАЗІЯ (гр. antonomasia — найменування по-іншому) стилістичний засіб оцінної експресії, що досягається заміною власної назви описовим зворотом: Безсмертний Кобзар (про Т. Шевченка), Великий … АПОКОПА (від гр. apokope — відсікання) скорочення слів у результаті випускання звуків (розм. мо замість може). АПОРІЯ (гр. aporia — початкове питання) фігура думки, в якій відповіддю на питання буде весь наступний текст: З чого треба почати?..; Чим закінчуємо?..; Камо грядеши?.. АПОСІОПЕЗИС (гр. aposiopesis — недомовлення) стилістична фігура, що утворюється несподіваною паузою, яка розриває конструкцію. Використовується для вираження вагань або емоцій, розпачу мовця. АПОСТРОФА (гр. apostroph?s — відвернений, звернений на бік) широка фігура думки, в якій оповідь переривається звертанням до когось одного зі слухачів або читачів. Апостроф може мати різний риторичний … АРГОТИЗМИ (фр. argot — жаргон) стилістичні засоби (лексеми) для створення ефекту потайного мовного відокремлення: колеса (наркотики), чорнило (червоне вино), ксива (документи). АРХАЇЗМИ (гр. archaios — давній) стилістичні засоби (лексеми), що мають конотацію попередніх мовних епох і тому використовуються для створення стилістичних ефектів історичного колориту, урочистості, … АСИНДЕТОН (гр. asyndeton — незв‘язане) стилістична фігура, що має будову багатокомпонентного складного безсполучникового речення: Сонце заходить, гори чорніють, Пташечка тихне, поле німіє (Т. … АСОНАНС (фр. аssonance, від лат. assono — відгукуюсь) прийом фоностилістики, який полягає у співзвуччі або повторенні однакових чи акустично близьких голосних звуків: на горі опудало горобців … АСТЕЇЗМ (гр. asteiomos — дотеп, жарт) схвалення у виглядi осуду: яке ловке чоpтеня (пpо дитину); ах ти розбійнику! (ласкаво). АСТЕСМУС (гр. asteismos — причіпний зворот) фігура думки, що прикрашає мовлення доречним виразом — вставкою, згадкою, дотепом, приказкою чи прислів‘ям, сентенцією, афоризмом тощо: І доки буду ряст … АТІОЛОГІЯ (гр. aitiologia — підставлення) фігура думки, у якій на поставлене мовцем питання відповідати слід йому ж: Чи можемо ми сказати, що все у нас гаразд? Ні, не можемо. АФЕКТИВНИЙ (лат. affectus — чуття) такий, що стосується гострих, неконтрольованих розумом емоцій. АФОРИЗМ (гр. aphorismos — визначення, вислів) коpоткий влучний вислів, який у стислiй, зpучнiй для запам’ятовування фоpмi подає глибоку думку: Каpаюсь, мучусь... але не каюсь! (Т. Шевченко).
| 